В ефірі "Афродіта"

 

В ефірі "Афродіта"




У роки Другої світової війни на теренах України, Німеччини, Англії, Франції несподівано почувся голос невідомої радіостанції українською, російською, французькою та німецькою мовами. Це був голос радіостанції ОУН—УПА, яка розташувалась десь у Карпатах. На початку 1945 року вона так же несподівано припинила свої передачі. Діяльність її зацікавила багатьох дослідників: доктора філологічних наук, завідувача кафедри радіомовлення і телебачення Львівського університету імені Івана Франка професора Василя Лизанчука, кандидата історичних наук, депутата Верховної Ради України другого демократичного скликання п. Григорія Дем'яна, Володимира Мороза зі Львова, референта Коломийської станиці Братства вояків ОУН—УПА Олександра Чеховського та ін. їх цікаві публікації щодо цього викликали живий інтерес у читачів, які дізнавались, що УПА була чітко структурована Армія, яка активно боролася з ворогами України різними методами і засобами, в тому числі й словом в ефірі.

Радіовисильня ОУН «Вільна Україна» була створена наприкінці 1943 року й носила кодову назву «Афродіта». Вона несла світові правду про національно-визвольну боротьбу в Україні. Повстанці назвали її ім'ям-міфічної грецької богині кохання і вроди, обожнювали її й оберігали.

Створення «Афродіти» здійснювалося у неймовірно важких умовах ворожого оточення, не було або ж не вистачало багатьох технічних засобів, деталей, щоб вона заговорила, не було і фахівців цієї справи.

Ярослав Старух, який керував Львівською радіостанцією у 1941 році і мав досвід цієї справи, був схоплений гестапівцями і сидів у в'язниці. Тому підпільники вирішили визволити його. Цю сміливу операцію виконала боївка ОУН, яка й визволила з-за тюремних мурів Я. Старуха та Д. Грицая. Провід ОУН призначив Я. Старуха керівником радіостанції.

Щоб її не запеленгував ворог, радіостанцію переносили з місця на місце: у пивниці місцевих жителів Юлії Яцків, Тимка Яцківа, селянина Кіндратишина, на гору Данилів.

Працівниця радіостанції «Афродіта» пані Любов Лемик, яка на радість нам усім проживає нині в місті Івано-Франківську й яка визнана в місті людиною десятиліття, розповідала мені:

- Годинами я сиділа з навушниками, очікуючи сигналу з ефіру про наші передачі, які несли правду про нашу боротьбу. Небезпечну і важку працю здійснювали наш провідник Ярослав Старух, Микола Гошовський. Передачі іноземними мовами вів бельгієць за походженням...

В довіднику П. Содоля читаємо:

«Старух Ярослав («Стяг», «Стояр», «Ярлан», «Вольт», «Синій», «Гомін») нар. 17-го листопада 1910 р. в с. Золота Слобода Козівського р-ну Тернопільської области заг. 20-го вересня 1947 в лісах к. Любачева (Польща). Закінчив гімназію в Бережанах, член ОУН, організатор освітніх курсів для молоді при читальнях «Просвіти», політичний в'язень пол. концтабору Береза Картузька в 1934; ред. львівського тижневика Нове село, кількаразово заарештований пол. поліцією (1929, 1937, 1939), остаточно засуджений в Рівному на 13 років тюрми, визволився в вересні 1939. Секретар УЦК в Кракові (1939—41), учасник II ВЗ ОУН у Кракові, учасник проголошення Акту 30-го червня 1941, державний секретар Міністерства інформації і пропаганди УДП, член Організаційної референтури Проводу ОУН (1941-42), заарештований Гестапом в Львові, тортурований (1941—43), визволений з тюрми заходами СБ в вересні 1943; член Референтури пропаганди Проводу ОУН, керівник підпільної радіовисильні «Афродіта» (виділення наше. - Г. Б.), ред. гумористичного журналу Український перець (1943—1944), член Проводу ОУН і провідник Закерзонського краю на укр. землях під Польщею (1945—47). Нагороджений УГВР Золотим Хрестом заслуги в 1946. Автор праці Упир фашизму (1946), низки брошур і статтів до історії визвольної боротьби. Загинув геройською смертю в своїй лісовій криївці в бою зі спецвідділом польської Служби безпеки (УБП)».

Під керівництвом Я. Старуха «Афродіта» з-під землі розносила по світу визвольні ідеї українського народу. Тексти радіопередач вночі при світлі гасової лампи готували Ярослав Старух, Володимир Макар і бельгієць Альберт Газенбрукс, а читала їх диктор «Зіна» Горбенко з Великої України українською та російською мовами, а редактором і диктором англо-французьких передач був А. Газенбрукс.

Радіостанцію змонтували в Кракові, а потім по частинах перевезли в Карпатські гори. Струм для неї вироблявся динамомашинами чотирициліндровим мотором, що живився киснем та карбідом. Щоб не було чути гудіння, вони працювали під землею. На станції працювало вісім чоловік.

Бельгієць – це переконливий приклад того, що в рядах УПА билися представники багатьох національностей, в тому числі й Альберт Газенбрукс, якому пізніше пропонували повернутися на свою батьківщину, але він відмовився. Тікаючи з Німеччини, Альберт несподівано потрапив до упівців; його привели до командира «Енея», а потім до Головного Штабу УПА, де він дізнався правду про Україну та боротьбу УПА за свою незалежну державу й став на бік повстанців.

Володимир Косик писав: «Вадим» - Володимир Макар працював на радіостанції «Афродіта» у 1943-1944 рр., а потім емігрував у Канаду».

У другому томі «Літопису УПА» (стор. 34) також є підтвердження про роботу Володимира Макара на радіостанції: «Вадим - - це псевдонім Володимира Макара, який у рр. 1943—44 працював у редакції підпільної радіостанції «Вільна Україна» (код «Афродіта») в Карпатах. Тепер живе у Торонті». І далі: «Василь Макар -- псевдоніми: «Сіроманець», «Безрідний», народився 23 вересня 1908 р. в с. Поториця Сокальського повіту (Галичина), керівник служби Безпеки на ПЗУЗ - - загинув у бою з відділами НКВД у квітні 1944 р. на Поліссі».

Станцію змонтував Ю. Гошовський. Організатор радіостанції «Бурмач» — І. Клим був схоплений гітлерівцями 6 січня 1944 р. і повішений на ринку у м. Дрогобичі. Російською мовою передачі готувала Галина Чуйко. В. Макар захворів на тиф і після лікування на радіостанцію не повернувся.

У складі представництва УГВР за кордон виїхали пізніше В. Макар, Г. Чуйко, Ю. Гошовський.

Після захоплення Ямельниці частинами Червоної армії були відкликані Я. Старух, І. Гевак -- «Веселка». Радіостанцію очолив полковник «Шах».

Співробітник радіостанції «Афродіта» Володимир Макар згодом згадував: «Я. Старух з запалом прийняв нову доручену йому працю — в організованій у той час при пропаґандивній референтурі Проводу ОУН радіостанції «Вільна Україна» (закодована назва «Афродіта»), а незабаром став її керівником. Вона знаходилася у Карпатах (село Ямельниця Сколівського району), під охороною відділу УПА і збройного підпілля. Передавала свої програми українською, російською, французькою та англійською мовами кожного дня на коротких хвилях 41—43, безперервно від пізньої осени 1943 до березня 1945 року».

У книзі В. Косика «Україна і Німеччина у Другій світовій війні» написано: «Було в УПА і небагато бійців інших національностей, як, наприклад, бельгієць Альберт Газенбрукс із Брюґґе, який утік з Німеччини і хотів пробитися до Англії через схід. Прибувши в Дубно на Волині, він вирішив приєднатися до українського опору. Ставши воїном УПА під псевдонімом «Західний», Альберт Газенбрукс восени 1945 р. був призначений на роботу на радіостанції при УПА «Вільна Україна» (кодова назва «Афродіта»), де він працював як диктор англійською і французькою мовами. Ця короткохвильова радіостанція продовжувала діяти і після відступу німців. У березні 1945 року вона була виявлена службою НКВД. Одного дня під час виходу в ефір два радянських солдати увірвалися у підземний сховок і кинули гранату. Одного українця було вбито наповал. Легкопоранений Альберт Газенбрукс був схоплений і депортований з багатьма іншими українцями в концентраційний табір Воркути. Його було звільнено лише в 1953 р.»

На відзначенні 25-річчя УПА в м. Льєжі повстанець-бельгієць сказав: «...По вислуханні впродовж двох годин справжнього курсу історії й географії України мені запропонували вступити у ряди УПА і взяти участь у цій боротьбі вашого народу, що зазнав стільки страждань. Я спонтанно прийняв пропозицію, і всі, що були присутні, стиснули мені руки, а дехто обняв. Тоді ж я підписав мобілізаційну довідку УПА.

Після кількаденного відпочинку, в часі якого я мав нагоду краще познайомитися з моїми новими друзями, влаштовано на мою честь свято. Я побачив, як переді мною дефілювали сотні мужчин в уніформі й без неї, озброєні «по зуби», я бачив броневантажівки, броне-танкетку (пізніше я довідався, що вони мали й літак). Після свята мене покликали до штабу і там з'ясували мені мою роль у рядах УПА. Саме була в будові радіоподавча станція, і я мав забезпечити її франкомовні й англомовні пересилання. Потрібний матеріал мені будуть доставляти на місці. Я щиросердечно погодився на це і отримав псевдонім «Західний». З того часу я був для всіх тільки «Західний». Я отримав зброю, мусив розпрощатися з моїми теперішніми знайомими і піти в далеку і небезпечну дорогу до «Афродіти». Так назвали радіостанцію.

...По багатьох пригодах я прибув у ваші Карпати, де познайомився з моїми співпрацівниками по радіостанції, які вже ждали мене. Тут я познайомився з другом Ярланом і подругами Зіною і Веселкою. Я можу вам розкрити ці імена, бо вони впали як герої в 1945 р. Попрощавшися з тими, що мене до того часу експортували, я поїхав з новими друзями до того села, де знаходилася станція. Дорога відбувалася зовсім інакше, ми просувалися лише вночі, конспірація тут грала свою роль, бо справа радіостанція була надто серйозна.

Прибувши до села Ямельниця, я побачив, що це село було окружене українськими відділами, завданням яких було охороняти за всяку ціну село від будь-яких інформацій і атак партизанських груп. Ми провели ніч у горах, а наступного дня я вже міг побачити радіостанцію «Афродіта». Це була справжня радіоподавча станція, яка знаходилася в гірській стайні (колибі)...

Тексти передавань ми опрацьовували щодня втрійку: незабутній друг Ярлан, мій великий приятель Макар, який тепер перебуває в Торонті, і я… Ми працювали ночами при світлі нафтової лампи. Нашою найбільшою радістю був той день, коли ми отримали підпільною поштою листа від митрополита Полікарпа, який нас поздоровляв з роботою, бо він чув наші радіопередавання.

Ми часто змінювали місце постою, щоб знову всі почули ці слова, якими розпочиналася наша радіопередача: «Ви слухаєте голос Вільної і Незалежної України! Геть з нацистською Німеччиною! Смерть більшовикам!»

У другому томі «Літопису УПА» на стор. 215 вміщено фотокартки Володимира Макара («Вадима») і Василя Макара з таким підписом: «Володимир і Василь Макарі з села Поторищі в Сокальському районі, матеріали яких друкуються в цьому томі Літопису УПА. Василь Макар загинув у боротьбі з військами МВД на Волині 1945. Світлина зроблена 1930. Це вирізок з гуртової світлини членів товариства «Відродження» в Поторищі (Оригінал: В. Макар)».

У цьому ж томі вказується, що В. Макар «від літа 1943 р.» працював у підпільній «радіостанції «Вільної України» (криптонім «Афродіта»).

Місцеві жителі допомагали радіожурналістам продуктами, приносили їм молоко.

НКВС одержало наказ будь-що розшукати і знищити небезпечну радіовисильню. У бою з ворогами загинули відважні стрільці, які її охороняли. Є версія, що на її слід навів один із місцевих жителів.

Підрозділ енкаведистів оточив криївку, де були підпільники та їх радіостанція «Афродіта», й кинув у них кілька гранат. Від вибуху були вбиті диктор «Зіна» та співробітниця радіостанції «Веселка», а бельгійський антифашист Альберт Газенбрукс важко пораненим потрапив у полон. На допитах він відповідав слідчому уже українською мовою. І хоч у катів не було переконливих доказів провини Альберта, його після жахливих тортур засудили на 10 років і відправили у концтабори у Воркуту. Вийшов він з цієї катівні через вісім років і повернувся додому, де його, на жаль, піддали психологічному тиску, вважаючи за більшовицького шпіона. Незважаючи на всі перипетії, які спіткали його на життєвому шляху, бельгієць писав нам: «Для мене незабутніми залишаються дні й місяці підпільної революційної боротьби в УПА. Ніколи я не жалітиму, а навпаки, вважаю себе щасливим, що мав можливість прислужитися до визволення України. Україна заслуговує на те, щоб для неї жити, працювати й боротися...»

У звіті своєму начальству про здійснену операцію чекісти писали:

«Акт

1945 года, апреля месяца, 7 дня.

Мы, нижеподписавшиеся начальник отделения (По) Б(орьбе) с Б(андитизмом) Сколевского НКВД капитан Шелест А. П., командир резервной роты 330 полка войск НКВД л-т Шпак И. А., командир 1-го взвода резервной роты младший л-т Архипов составили настоящий (акт) в нижеследующем:

В 13.20 07.04.45 года по оперативным данным РО НКВД гор. Сколе оперативная группа в составе резервной роты провела операцию по ликвидации банд УПА в Орльском лесу, западнее села Орув 7 км, и восточнее села Емельниц - - 2 км.

В результате произведенной операции разгромлены штаб с рацией, в котором был убит полковник «Шах» и с ним 3 бандита УПА, которые находились в доте, кроме этого, один бандит был ранен, который бросил оружие, скрылся в лес, и один взят в плен по национальности «бельгиец», который являлся радистом разгромленного штаба банды УПА.

При операции по разгрому штаба и склада УПА взяты следующие трофеи:

1. телефонных аппаратов - 3;

2. динамомашин - 4;

3. мотор четырехцилиндровый - 1;

4. кислорода - 2 балл.;

5. радиоприемник - 1;

6. бумаги - 400 кг; конвертов - 500 шт.; патефон - 1; винтовок «Маузер» - 4; автоматов ППШ - 2; гранат — 50 шт.; пистолет «Маузер» - 1; патронов 5000 винт.; револьвер «Наган» - 1; и разная кухонная посуда.

Уничтожена радиостанция при штурме дота и продовольственный склад.

Перечисленные трофеи находятся на складе 330 полка. На что и составлен акт.

Начальник отд. ББ Сколевского РО НКВД капитан Шелест.

Командир резервной роты 330 п. в НКВД л-т Шпак.

Ком. І взвода рез. роты мл. л-т Архипов».

Чекісти перебільшують свої «подвиги», показуючи, що вони у важкому бою знищили не радіостанцію, де вбили двох дівчат, а у «важкому» штурмі ліквідували аж дот, до речі, не повідомивши про власні втрати.

Дослідженням роботи радіостанції «Афродіта» продовжує займатися кафедра радіомовлення і телебачення Львівського університету ім. Івана Франка на чолі із заслуженим журналістом України, професором Василем Лизанчуком. І хочеться вірити, що цьому дружному колективові пощастить відшукати в колишніх архівних схронах НКҐБ записані радіомовлення з цієї утаємниченої радіостанції, дізнатися про подальшу долю повстанців, які нею опікувалися і працювали і, таким чином, не тільки оприлюднити її героїчну діяльність, але й поглибити знання майбутніх радіо- і тележурналістів про історію, теорію і практику українського радіомовлення.

Геннадій Бурнашов (для публікації в Інтернеті надано Дмитром Гнатівим, с. Ямельниця)

На фото: братська могила воїнів УПА в с. Ямельниця (нижче церкви св. Івана Богослова), де вічним сном спочиває 21 Герой.



Создан 23 фев 2015