Коломийки (записані автором в 1985 - 1990 роках)

 
 

Коломийки (записані автором в 1985 - 1990 роках)

21.04.2012



 

Котиласьи торба з горба, а потому ґудзик,

Хвалиласьи Марисуньи, шо ї любит  Юзик.

 

Ой ходила, говорила сусіда старенька –

Ти не люби сина мого, дівко молоденька.

 

Ой ти, діду, діду, діду, я твоя бабина,

Коби-с мене поцілував, люба би година.

 

Ой ти, діду, діду, діду, та я твоя бабка,

Годуй мене колачами, щоб я була гладка.

 

Одна гора високая, а другая низька,

Одна мила далекая, а другая близька.

 

Та я піду в полонину рубати кісьита,

Полонина загоріла, яворина стьита.

 

Та я піду в полонину та й позазираю,

Чи не вийде білявина з зеленого гаю.

 

Горівочко йоковита, та тьи люблю пити,

Та не хочу заробити тебе заплатити.

 

Горівочко йоковита із ярого жита,

Та не єдна молодиця через тебе бита.

 

Горівочко яра,

А хто ж буде тебе пити, як я буду стара?

 

Ой горівку пив би-м, пив би-м, тютюнець курив би-м,

Коби файна молодиць – д`собі притулив би-м.

 

Горівочко йоковита, пив би-м тьи до капки,

Коби-с мене не ставила по дорозі цапки.

 

Дана, дана, дана, корчма дерев`яна,

Кілько б пила горівочку – не була би-м п’яна.

 

Дав би-м тобі, товаришу, два воли сивенькі,

Коби ми сьи убернули літа молоденькі.

 

Ой я пасла коровиці попід тути терна,

Кусав любко горішечки, давав мені зерна.

 

Та я пасла коровиці та й коні, та й коні,

Та я їла горішечки та ябка червоні.

 

Ой я собі заспіваю, якої я вмію,

Щоби люди не казали, шо я туманію.

 

Штири воли, як соколи, рогами сьи крешут,

Віддайте ньи, моя мамцьо, ней люди не брешут.

 

Марись моя, Марись моя, Марись паперова,

Та я думав, що ти моя, а ти Васильова.

 

Василю, Василю,

Не поїде курка в ліс, бо зломила шию.

 

Васильи-м си полюбила, Васильи кортит ньи,

За молодим Василиком голова болит ньи.

 

Ой піду я на толоку, розпущу волоку,

Ліпше було мені торік, аніж того року.

 

Товаришка з товаришков товаришувала,

Товаришка  товаришці правду не сказала.

 

Товаришка з товаришков їднов лижков їла,

Товаришка товаришці правду не повіла.

 

Ні я дівка, ні я дівка, ні я віддаласьи,

Лише моя жовта коса дармо розплеласьи.

 

Гопа-па, гопа-па, чорні очі у кота,

А у кітки не такі, бо лежьила на печі.

 

Щось у лісі свище,

Сидит баба на сокирі, гризе топорище.

 

Ой косарю, косарику, кілько-їс накосив,

Що би ворон до полудньи на гніздо поносив.

 

А я собі заспіваю, а я собі вівкну,

Та не давби-м стару бабу за молоду дівку.

 

Ти думаєш, парубочку, що за тобов гину,

Та я тебе ненавиджу, як жид солонину.

 

Як ішов я до білявки, то-їм падав з лавки,

Як їм падав, так їм гадав, що я вже в білявки.

 

Хвалиласьи дівчинонька, що полотен бочка,

А хлопці сьи придивили – по пупець сорочка.

 

Куда йду, туда йду, туда ми дорога,

Стойит мила, як кобила, коло уборога.

 

Куда йду, туда йду, корчму не минаю,

Давай, жиде, горівочки, хоч гроший не маю.

 

Туду-туду, туду-туду, туду-тудудочки,

Снила ми сьи біля вина гола, без сорочки.

 

Ой дівчино, дівчинонько, чорт би тобов сіпав,

Яка була нічка темна, я до тебе сліпав.

 

Паде дощ, паде дощ на Юркову хату,

А ти, Юрку, скуби курку та й залатуй хату.

 

Я Михайло, ти Михайло, уба-смо Михайли,

Полігаймо на дорогу, уба поздихаймо.

 

Я Никола, ти Никола, уба-смо Николи,

Тебе били коло церкви, мене коло школи.

Тебе били коло церкви, би-с не пив горівку,

Мене били коло школи, би-м не любив дівку.

 

Та я піду до церковці, стану під образи,

Подивлюсьи раз на образ, на любка три рази.

 

Та як я був молодий, та я не журивсьи,

Та я козу видойив, молока напивсьи.

 

А цей вусок любить медок, цей любить горівку,

А цей любить молодицю, а цей любить дівку.

 

Ой казали старі люди, що снігу не буде,

А сніг упав по коліна, та ще й більший буде.

 

Ой ішов я горі селом – всюди сьи світило,

Там де я мав повернути, там сьи загасило.

 

Де староста, де староста, де староста дівсьи,

А староста на печи попелом заївсьи.

 

У Матія-торкотія терчьиники киснут,

А Матія-торкотія на війноньку тиснут.

 

Давно жиди молотили у Микити Хруньи,

А їм їсти приносила Хруньова Маруньи.

 

Ти гадаєш, дівчинонько, що ти така красна,

А я видів, в Бориславі ліпша свині пасла.

 

Ой дівчино, дівчинонько, та ти мого роду,

Та ти любиш горівочку, як кобила воду.

 

Ой кувала зозуленька на буці, на буці,

Якась біда набрехала, що я люблю Луцьи.

 

Ой дівчино, дівчинонько, любив би я тебе,

Та й кобули не ходили мазури до тебе.

 

Ой дівчино, забавчино, забавила-с мене,

Вже надворі день біленький, я ще коло тебе.

 

Ой дівчино-дівчинонько, дівчино-ягідко,

Я би-м тебе не любив, най тя любит дідко.

 

Ой дівчино-дівчинонько, дівчино-ягідко,

Аби тебе поцілував строкатий дідко.

 

Звідси хата, звідси хата, а потім загата,

З тої хати вибігає дівка пелехата.

 

Ой чия ж то дівчинонька така гонорова,

Якби мала хвіст і роги, була би корова.

 

Ой прийшов я до дівчини, дівчина ся дує,

Я шапчину під пашчину – най тя мать мордує.

 

Ти гадаєш, дівчинонько, що нема від тебе,

А в мазура свиньи біла щи ліпша від тебе.

 

Чого ж ти ся вередиш, чого ж ти ся дуєш,

Твоя мати пупці ріже, та й тим ся годуєш.

 

Ой молода дівчинонька вміє сьи пишити,

А не вміє до сорочки ґудзика пришити.

 

Ой молода дівчинонька йшла до корчми боса,

Мотузком ся вперезала, лізе вуйко з носа.

 

В сінях за дверима стояла коцюба,

А то мені заспівала зараза беззуба.

 

А за нашов хатов стояла лопата,

Якась мені заспівала зараза писката.

 

Тече вода з-під явора, вода мінеральна,

Заберіть ї люди добрі, бо вна ненормальна.

 

Ти, співачко, не співай, бо  то так не модно,

Розпустила свою пащу, як колеса задні.

 

Ой не співай, не співай, бо  тобі не личе,

А то мені ся здає, що корова риче.

 

Ой ти мені не співай, бо не маєш нути,

Маєш шию, як в жирафи, не можеш тігнути.

 

Ой ти мені не співай, бо то так не буде,

Вилізла ти вош на груди, гавкає на люди.

 

Ой дівчино, дівчинонько, яка ти моторна,

В тебе зуби як прищепки, голова як жорна.

 

Ой прийшов я до дівчини, дівчина ся тішить,

Сидит собі на припічку, отець діжку місить.

 

Ой чия ж то дівчинонька не знала порядку,

Запрягала штири миші волочити грядку.

 

Ой ти, дівко молоденька, чом ти ся надула,

Де учора ночувала, що дома не була.

 

Ой ішов я горі селом, повернув до Ґандзі,

А у Ґандзі на печи три американці.

 

Ой ішов я горі селом, повернув до Гната,

А у Гната на печи біда волохата.

 

Ой я з гори й на долину помаленьку зійду,

Здибаймося, моя мила, завтра до тя прийду.

 

Ой на горі на високі там косит Андрусик,

Я му їсти не понесу, най си бука вкусит.

 

Ой на горі на високі там косит Василик,

Я му їсти не понесу, най сьи там засилит.

 

Ой на горі на високі там косит Михайло,

Я му зварю пиріжків, бо він косит файно.

 

Поза мою хату стежка мармурова,

Щось люди говорять, що я гонорова.

Я не гонорова, такої-м родини,

Такий звичай маю з малої дитини.

Я не гонорова, лиш такого роду,

Сподобав ня хлопець, як ішла-м по воду.

Не так як поводу, а як із водою,

Почекай, дівчино, піду я з тобою.

 

Я у свеї матіночки сама наймолодша,

Як у саду ябліночка котра найсолодша.

 

Я у  свеї матіночки одная, одная,

Як у саду ябліночка винная, винная.

 

Ой якби ти, сонце, знало, як мені тяженько,

То би скоро заходило за гору, скоренько.

 

Ой якби ти сонце знало, та як мені нині,

Ти би тогди заходило в четвертій годині.

 

Ой як має загриміти, то найперше блисне,

Котрий хлопець вірно любить – за рученьку тисне.

 

Ой молода дівчинонько, дивися на мене,

Би-с такого сина мала, ми ся вдав у мене.

 

Ой калино, біла цвітко, а червоно родиш,

Господь знає, кого любиш, а до мене ходиш.

Господь знає, кого любиш та й носиш дарунки,

А до мене молодої на перевідунки.

 

Ой повіяв буйний вітер та й поза ти лузі,

Та й завіяв тути сліди, шо- м ходив до Рузі.

 

Ой казали старі люди, шо ми ніц не мали,

А ми мали за стодолов поламані сани.

 

Хвалиласьи дівчинонька, що має корову,

А корова без хвоста, криває на ногу.

 

Якби-м Бога не боявсьи, людий не встидавсьи,

Я би дівку поцюлював, аж би-м повблизавсьи.

 

Ой у Львові сніги впали, в Бориславі слизько,

Утікайте, маскалі, бо Бандера близько.

 

Або мене уженіть, або зволочайте,

Або мене до колгоспу на стаєну дайте.

 

Або мене уженіть, най сьи жінков тішу,

Або дайте мотузок, най я сьи повішу.

 

А як хочеш, мій миленький, аби-м була красна,

То купи ми сорок бувок і горньитко масла.

 

А як хочеш, мій миленький, аби-м була біла,

То купи ми парасолю, би-м не загоріла.

 

А я свого миленького пізнаю здалека,

Він високий і стрункий, як у гай смерека.

 

А я свого миленького пізнаю по вкусу,

Він високий і стрункий, в білім капелюху.

 

Ой умер мій Микита, лишив мені торбу жита,

Аби-м їла і гуляла, і Микиту поховала.

 

Ой гуцули в краю були, зрубали калину,

Тече річка кирвавая через Буковину.

 

Скажіть, мамко, татуньо ви, щоб мене женили,

Я би-м сказав, та сьи бою, би мене не били.

 

Ой прийшов я до дівчини, уна пече пляцки,

Як ми дала рискальом, аж їм поліз рачки.

Нема мого миленького, нема, не видати,

Певне мого миленького не пустила мати.

Та як мати не пустила, то ши колись прийде,

А як чиншу полюбив, то з розуму зийде.

 

Вчора гоя, нині гоя, буде того гоя,

Ходи сьидеш коло мене, білявино моя.

 

Кисилицьи, паленицьи – тото моя їда,

А косити, молотити – тото моя біда.

 

Дідо борщик посербує та й бабуню хвалит –

Який моя бабунечка файний борщик варит.

 

Ой легойка коломийка, легойка, легойка,

Не можу сьи надивити на гуцула-бойка.

 

Ой Іване, Іваночку, житний колосочку,

Тогди тебе поцілую, як буду в віночку.

 

Ой як мене поцілував Никола, Никола,

Такі губки солоденькі ще від позавчора.

 

Ой Самборе, Самборочку, бодай сьи завалив,

Та ти мого здоров`єчка немало там збавив.

 

Ой до горба сиві воли, до горба, до горба,

Не світи ми, любку, в очи, бо-м на тьи недобра.

 

Ой брешіте, вороженьки, брешіте, брешіте,

Та ви мою жовту косу зубами чешіте.

 

Говорили сусідоньки, говорили люди,

Що на моїй головоньці віночка не буде.

 

Коломия – не помия, Коломия – місто,

Котра дівка не робоча, то м`їтка, як тісто.

 

Чия тобі не казала, Мусію, Мусію,

Не пий воду холодную, я тобі загрію.

 

То-м сьи хлопців налюбила та й науб`їмала,

Хоч би-м нині умирала – жілю би-м не мала.

 

Отож мене поцілував Микита, Микита,

Так ми тьижко на серденьку як півкірцьи жита.

 

Ой за мене люди брешут, як у роги трубльит,

А я тому ніц не винна, що ньи хлопці любльит.

 

Було мене, моя мати, в меду не купати,

То були ти не ходили хлопці коло хати.

Було мене іскупати в гіркім полиночку,

Та була-с ньи не виділа в зеленім віночку.

 

Та не плач, молода, та ней плаче дружка,

Дружка би сьи віддавала, та нема женюшка.

 

Ой зварила мама чиру в малім черепйити,

Та я ввидів, що то мало – зачьив верещьити.

 

Я любила Йванцьи, Йванцьи, бо Йванцьо біленький,

Тепер буду Михайлика, бо кучерявенький.

 

Ой кувала зозулина та й на роздорожу,

Ти за мене, любку, забув, я за тьи не можу.

 

Ой кувала зозулина, ой кувала кукла,

Котра мого любка любит, бодай сьи розпукла.

 

Та я пасла коровиці, тельита біленькі,

Погубила-м по толоці літа молоденькі.

 

Та я люблю ту дівчину, що рано устане,

Та на мене поморгає і назад лігає.

 

Та я п’яна, та я п’яна, та я не твереза,

Я би хату не замела, якби не береза.

 

Андрух-пампух корови пасе,

А Люльцьи-цибульцьи йому їсти несе.

 

Та я люблю свого свата і сватові діти,

Та я люблю в свого свата за столом сидіти.

 

А я хлопець молодий, сам ся файно маю,

Жартівливі коломийки зараз заспіваю.

 

А вже би-м ся віддавала, та ще-м невеличка,

Перший дружба як бичок, дружка як теличка.

 

Над`їхало весілля попри нашу грушку,

Зачіпили за гіллю, загубили дружку.

 

Ой на горі на високі сорока скрекоче,

На весіллі всі співають хто якої хоче.

 

Сидит дружба за столом та й на руку сперся,

Та він тому не співає, бо ще не нажерся.

 

Сидит дружка за столом, витріщила очи,

Вона би ся віддавала, та ніхто не хоче.

 

А ти мені не приспівуй, як не розумієш,

Бо як я ти приспіваю, то почервонієш.

 

А ти мені не приспівуй, бо не маєш чому,

Як я тобі заспіваю, то підеш додому.

 

Сидит баба на печі та й грає на дримбу,

Ото добре, що-м віддала дівку непотрібну.

 

Ой на горі на високі паслисьи індики,

Стара баба з одним зубом прийшла на музики.

 

Яка у вас, така й у нас, така постанова –

Стара баба з одним зубом, хустка шелянова.

 

Не дивіться ви, дівчата, що я хлопець гречний,

Візьму собі стару бабу та й буду безпечний.

 

Приїхав у ваше село, хочу сьи женити,

Ой скажіть ми, хлопці, правду, чи будете бити.

 

Ой дівчата молоденькі, дівчата хороші,

Чому ноги не миєте, вода не за гроші.

 

Стара баба удуріла, вилізла на жорна,

Обмастила морду шміром, аби була чорна

 

Ой чия то дівчинонька багацького гербу,

Вішається на парубка, як коза на вербу.

 

Ой чия то дівчинонька, що паня велика,

Вна щи буде воду пити з мого черевика.

 

А музиці ковбаси, а музиці сала,

А музика сьи наїла – грати перестала.

 

Ой заграй ми, музиченьку, як сам розумієш,

Чи ти пальці покривило, чи ліпше не вмієш.

 

А музика грає, грає, весело сьи дивит,

Їй горівки не дают – вна сьи не противит.

 

А ми собі заспівали, бо ми дяку мали,

Якби-сте нас попросили – ще б вам заспівали.

 

Ой чи я ти не казала, Василю, женися,

Попід людські обороги та й не волочися.

 

Перший дружба за столом чогось зажурився,

Добирав він охоти, чо він не женився.

Другий дружба коло нього таки щось думає,

А він також би женився, а дівки не має.

Третий дружба за столом бровами моргає,

Полюбив він трету дружку – серце му вмліває.

А четвертий коло нього любив всі червені,

Полюбив четверту дружку, болит го всередині.

Перша дружка за столом обтирає очи,

Другі дівки віддаються, вона також хоче.

Друга дружка коло неї віночок вороче,

Ой віддайте мене, мамо, бо ніхто не хоче.

Трета дружка за столом щось ся обзирає,

Ой піду я за такого, котрий гроші має.

А четверта коло неї щось ся зажурила,

Вона би ся віддавала – буде мати била.

А молодий з молодою вірно ся кохають,

Він ся нині оженив, спати з нею має.

А молода молодому хоче щось сказати –

Коби скорше по весілю, та підемо спати.

 

А нашого дружбу треба в школу дати,

Би його навчили дружку цюлювати.

Всі коломийки записані в с. Ямельниця Сколівського району в 1985 – 1990 рр. від Яцків Варвари Олексіївни, 1929 р. н., Ключак Марії Олексіївни, 1917 р. н. та від інших старих людей.

 



Создан 21 апр 2012