Австрійський період

 
 

Австрійський період

20.04.2012



В 1772, 1792 та 1795 році відбулися події, які ввійшли в світову історію під назвою «Три поділи Польщі». Річ Посполита перестала існувати як держава, а території, які входили до неї, ввійшли до складу імперій Австрійської, Російської та Німецької. Західна та Східна Галичина, а в тому і Львівщина (і Ямельниця як село в Стрийському повіті) ввійшли до складу австрійської імперії Габсбургів. На ті часи Ямельниця мала трохи більше 100 дворів та біля 550 чоловік населення. Станом на 1869 маємо конкретніші дані – в Ямельниці зафіксовано 115 дворі і 651 жителів. А в 1900 році в селі вже проживало 869 чоловік (на 129 дворів), з яких 821 українець, 5 поляків і 43 жиди. Кілька жидівських сімей проживали переважно в центральній частині села (Ровінь), в тім на місці, де тепер протікає річка з Бичкової та знаходиться будівля школи та пришкільна територія. Жиди тримали в Ямельниці корчму та кілька невеликих крамничок, в яких селяни могли купити як необхідні промислові товари (гас для нафтових ламп і самі лампи, мило, ланцюги, коси, серпи, сокири тощо, оскільки одяг носили переважно власного виробництва, а взуті ходили лише взимку та до церкви), так і окремі продуктові, які не вироблялися самостійно. З двох польських сімей одна була родиною лісника.

Про жидів тих часів в Ямельниці залишилися неоднозначні спогади. З однієї сторони, вони визискували наш народ, через горілку люди втрачали не лише гроші, а й часто майно (найголовніше – землю), а інколи залишалися і без даху над головою. З іншої, спосіб, в який село позбулося жидів, не найкращий для згадки в гоноровій історії – частина з них була вбита ямельницькими ж людьми, а все їхнє майно розграбоване. Проте відбулося це в значно пізніший історичний період.

Австрійська влада з німецькою педантичністю почала запроваджувати на підконтрольних землях свої порядки, в тому числі все приводити до одного (уніфікація). Найперше це стосується школи як одного з осередків культури в тогочасному селі поряд із церквою. Вчитель та священик, якого в Ямельниці називали не інакше як «ксьондз», були в селі найшановнішими людьми. Навіть солтис (війт), якого обирала громада, не користувався такою повагою. Проте цю повагу легко можна було і втратити, якщо робити якісь кроки, які б не подобалися громаді та могли б піти їй на шкоду.

Отець Калінський є тим ямельницьким священиком, про якого згадує історія кінця XIX століття, відгуки про нього серед ямельничан були досить схвальні. Що ж стосується вчителів, то люди з найстарішого покоління  ямельничан не такі одностайні – особливо це стосується тих педагогів, які надто ревно проводили в сільській школі політику полонізації (спольщення) ямельницьких дітей. Щоправда, ця політика не могла дати якого значного результату, адже багато дітей з Ямельниці просто не ходили до школи. Із шкільних офіційних книг довідуємося, що та чи інша дитина не відвідує школу, тому що «служить в Бичковій», «служить в Тустановичах», «служить на Орові». В жовтні 1910 році «нєученщайонцих» (тих, що не відвідують шкільні заняття) було 90 дітей. Для прикладу – тепер в ямельницькій школі (у всіх 9 класах) вчиться не більше 40 дітей. Та й ті, що ходили до школи, рідко навчалися довше трьох – чотирьох років, оскільки треба було заробляти на прожиття, працювати, подбати про власне майбутнє, а наука гарантій доброго життя не давала, вірніше, саме життя не давало змоги здобути цю «науку» в повному обсязі. Тому і залишилися безіменними та нікому не відомими не один з ямельничан, які мали вроджений дар від Бога чи то малювати, чи вірші складати, але не мали щастя-долі цей талан розвинути та досягнути удачі. А в Ямельниці і до цього часу є ще живі люди, які не вміють навіть поставити свій підпис під документом через безграмотність.

Іншим вражаючим фактом, який впадає у вічі при аналізі шкільних книг, є надзвичайно висока дитяча смертність. Вчителі Марія Хоміньцова та Ян Слюсар з Монастирця майже біля половини прізвищ дітей з того чи іншого року народження проставляють червоні хрестики, а в графі «Примітки» зазначають причину смерті. Бували випадки, коли з однієї хати виносили одночасно по 5 – 7 трун, особливо це стосувалося смертей дітей від «червінки» (дизентерія). Знаходимо теж запис про епідемію коклюшу в ґміні Ямельниця в листопаді 1909 року напередодні празника.

До речі, празник в ямельницькій греко-католицькій церкві з незапам’ятних часів відзначали саме в жовтні, в день спомину святого апостола і євангелиста Івана Богослова. День відпусту був святом для малечі і для старших дітей, в село завозили випечені фігурки з солодкого тіста, через що одна з образливих для ямельничан назв мала до цього безпосередній стосунок.

В Нижньому Кінці недалеко від автобусної зупинки стоїть стара липа, а під нею хрест. Це чи не єдине дерево в селі, вік якого можна визначити абсолютно точно – 1848. Саме цього року в Австрії (в Галичині як її складовій – найперше) було відмінено панщину і ямельницькі люди посадили цю липу на згадку про визначну подію. Історія на цьому не закінчилася – в часи войовничого атеїзму хрест на згадку про скасування панщини було зруйновано та спалено (винуватця цього злодіяння постигла сувора Божа кара), а відновлено хрест (тепер вже не дерев`яний, а бетонний) вже за часів здобуття Україною незалежності.

Найбільше документів та записів, що стосуються Ямельниці австрійського періоду, знаходимо в передвоєнні роки (І світова війна тривала в 1914 – 1918 роках). Саме кілька років перед розпадом Австро-Угорщини (держава стала дуалістичною в 1867 році) посилюється полонізація, сягає вона і Ямельниці. Вчителі-поляки раз по раз пишуть прохання перевести їх з Ямельниці на іншу роботу, збільшується кількість перевірок. Так, в Ямельниці з перевірками в школі побували інспектори Фелікс Сокоровський та Казімєж Ніч. Вільними від навчання були дні народжень відомих поляків, наприклад, Зигмунта Красінського, проте це справляло радше протилежний ефект. Ямельницька молодь створювала українські товариства, а національна самосвідомість зростала. І це все відбувалося всупереч зубожінню населення та очевидній війні, яка невпинно наближалася. Скарлатина, тиф, холера постійно «відвідували» село, а держава не допомагала нічим окрім невеликих «запомог» ґрисом (комбікормом) чи сіллю для худоби.

А ось деякі офіційні дані по Ямельниці початку ХХ століття із записів книг, які зберігаються у сколівському архіві:

В 1907 році народилося 47 осіб, померло 29, звінчалося 9 пар.

В 1908 році народилося 47, померло 45, звінчалося 8 пар.

В 1909 році народилося 56, померло – 28, звінчалися в ямельницькій церкві лише 2 пари.

В 1910 народилося 42, померло 26, звінчалося 8 пар.

В 1911 народилося 55, померло 30, звінчалося 7 пар.

В 1912 народилося 39, померло 36, звінчалося 11 пар.

Всі ці дані стосуються виключно українців-ямельничан, яких хрестив, вінчав та ховав старенький о. Ян Калінський (помер у віці 71 рік та похований в листопаді 1916 року), а за його відсутності – о. Ярослав Лучаковський з Орова, о. Роман Охрімович чи о. Олександр Здерковський з Крушельниці. До 1919 року в ямельницькій церкві служили о. Роман Охрімович та о. Костянтин Ласійчук.

Перша світова війна, яка розпочалася в серпні 1914 року, закінчилася для наших теренів входженням до складу Польщі.



Создан 20 апр 2012